Про зоомузей

Зоологічний музей УжНУ був створений у грудні 1945 року при біологічному факультеті і діє на основі положення про "Про Зоологічний музей Ужгородського національного університету". Організаторами були завідуючий кафедрою зоології доцент Ілля Іванович Колюшев та перший директор музею Марія Яковлівна Кучеренко. Спочатку виставочні колекції звірів, птахів, риб, комах та інших тварин були створені на базі експонатів Ужгородської, Берегівської та Мукачівської гімназій і подарунків з різних наукових установ країни. Колекції ставали у пригоді студентам-біологам, допомагали оволодіти основами систематики хребетних та безхребетних тварин, вивчати їх поширення (зоогеографія) тощо. Першими таксидермістами музею були місцеві мисливці – І. Кушнір із Бичкова та В. Клепач із Глибокого. У розвиток зоомузею внесли самовіддану працю Е. К. Власова, В. І. Пономарчук, М. Й. Келентей, Л. Й. Киричук, Ю. І. Мателешко, І. В. Кушнір, О. Є. Луговой та багато інших спеціалістів. За півстоліття свого існування він визнаний не тільки в Україні, але і далеко за її межами, як важливий навчально-виховний, науковий і еколого-фауністичний центр. Загалом у залах зоомузею сконцентровано понад 5 тисяч виставкових експонатів з різних континентів світу та Карпатського регіону, крім того наукові фонди нараховують більше 150 тис. екземплярів різноманітних представників тваринного світу.

За час свого існування зоологічний музей перетворився із допоміжної учбової структури у заклад, який відіграє роль наукового центра області. Низка працівників захистила кандидатські дисертації в галузі ентомології та орнітології, і тепер вони працюють на різних кафедрах Ужгородського національного університету та інших вузів України. Колекційними матеріалами нашого зоомузею користуються при роботах над монографіями, докторськими та кандидатськими дисертаціями науковці Ужгорода, Києва, Львова, Чернівців, а також спеціалісти інших держав.

Зоологічний музей бере безпосередню участь у вирішенні регіональних екологічних проблем шляхом еколого-просвітницької діяльності, екологічного виховання населення, особливо молоді, проведення експедицій, лекцій та екскурсій. Співробітники музею докладають багато зусиль для привернення уваги прогресивної частини громадськості, а це насамперед молодь, до шляхів вирішення нагальних, екологічних проблем регіону. Тільки через процес навчання і виховання людство у змозі виробляти необхідну інформацію і знання, які створять умови для сталого розвитку цивілізації. Стратегія екологічної освіти має базуватися на сучасному принципі випереджальності науки над природно-перетворювальною діяльністю людини. Екологічна освіта має бути безперервною і здійснюватися в дошкільний, шкільний, студентський і післядипломний періоди навчання. Осторонь цього процесу не стоїть і біологічний факультет УжНУ, зокрема його структурна одиниця - зоологічний музей.

Щороку влітку співробітники зоомузею проводять з учнями шкіл наметові орнітологічні табори в різних куточках Закарпаття, пропагують екологічні знання через засоби масової інформації, проводять практичні заняття з охорони тваринного світу у лісгоспах області тощо. Працівники музею підтримують робочі контакти з Інститутом зоології ім. Шмальгаузена НАН України (м. Київ), Природничим зоомузеєм НАН (м. Львів), Ужанським Національним природним парком, Закарпатським еколого-натуралістичним центром учнівської молоді, а також багатьма навчальними та науковими закладами області.

Зоомузей УжНУ, який є структурною одиницею університету, є одним з великих скарбів, якими володіє Закарпаття і є одним з наукових, еколого-виховних центрів не тільки в межах Карпатського регіону, а і цілої України. Під час проведення екскурсій в залах зоомузею відвідувачі, а це не тільки студенти-біологи та науковці-зоологи із різних міст та країн світу, але також учні шкіл, гімназій, коледжів, технікумів, працівники лісової охорони, туристи, батьки з дітьми отримують достовірну інформацію про біологію різних видів тварин, екологічні проблеми регіону та шляхи виходу з них.

Особливо вдало екологічні проблеми краю можна ілюструвати за допомогою виставочних колекцій зоологічного музею. Цілий ряд представників тваринного світу під впливом діяльності людини зникли як з території Закарпаття так і з Карпатського регіону взагалі. Серед наземних безхребетних тварин це в першу чергу червонокнижні жителі лісів - жук-олень та альпійський вусач; лускокрилі або метелики - поліксена, подалирій, сатурнія мала та звичайно-ж рідкісний нічний вид - бражник мертва голова. Зменшення чисельності цих видів проходить значною мірою із зростанням рівня рубок лісів.

 Особливий розділ експозиції безхребетних тварин нашого музею відведено для червів-паразитів (типи плоскі та круглі черви). Розділ носить санітарно-освітній характер. Ця експозиція вражає особливо школярів. Їм з підручників відомо, що через собаку можна заразитися ехінококом, а поївши не помиті овочі – аскаридою. Але, побачивши цих та інших червів-паразитів на власні очі, вони відчувають небезпеку реальніше.

З круглоротих та риб необхідно відмітити види, які занесені в Червону книгу України - річкову та угорську міноги. Угорська мінога населяє річки Закарпаття, на схід вона не живе. Внаслідок недотримання правил заготівлі деревини в лісах Карпат, та аварій на гірничодобувних підприємствах міста Бая-Борша у Румунії, в річках Закарпаття значно знизилася кількість червонокнижних видів риб - стерляді, харіуса та дунайського лосося. Все рідше надходять сигнали від науковців-іхтіологів, рибалок про випадки відлову ними у водоймах Карпат умбри, яльця-андруги закарпатського, пічкура дунайського довговусого, чопа великого та малого, йоржа смугастого, які теж, на жаль, знаходяться на сторінках Червоної книги України. Покидаючи відділ риб у зоомузеї відвідувачі мають можливість познайомитися із стендом присвяченим В. Д. Владикову – першому досліднику фауни риб Закарпаття (20-ті роки XX століття), який пізніше емігрував до Канади і став відомим іхтіологом світового значення.

Проблеми риб, на жаль не оминули й земноводних тварин. Під антропогенним тиском на сторінки Червоної книги перемістився ендемік Карпат – карпатський тритон. Така ж доля привела туди й альпійського тритона, значно знизилася кількість звичайного і гребінчастого тритонів. У межах України тільки в Карпатах можна зустріти плямисту саламандру, жовточереву кумку та прудку жабу, кількість яких весь час зменшується.

Особливу увагу в еколого-освітньому процесі працівники музею звертають на зменшення негативної реакції населення при зустрічі ними плазунів в біогеоценозах Карпат. Зменшення кількості плазунів відбувається як внаслідок скорочення природних ділянок лісу і заміни їх штучними насадженнями, так і наявністю психолого-негативного фактору у людей при зустрічі з плазунами. Під дією цих чинників на сторінки як Міжнародної Червоної книги так і Української попали лісовий полоз або ескулапова змія, зображення якої на чаші і на жезлі давньогрецького бога лікування Ескулапа також служить емблемою для працівників медичної промисловості. Це найбільша змія нашої закарпатської фауни досягає 1,5 і навіть 2 метрів, добре лазить по деревах. Люди панічно бояться змій і при нагоді намагаються з ними “розрахуватись”. Ще один вразливий, червонокнижний вид плазунів фауни Карпат – мідянка, наперекір поголосу не отруйна, і як і інші види мідянок зустрічається все рідше і рідше. Єдина отруйна змія нашої області гадюка звичайна або Vipera berus представлена в музеї багатьма різноманітно забарвленими екземплярами, навіть чорним (так званий меланіст). Відвідуючи наш музей відвідувачі вчаться відрізняти отруйних змій від неотруйних, але безперечно, що обидві групи заслуговують на охорону. Також необхідно відмітити і ящірок Закарпаття – це прудка, зелена, живородяча та веретільниця, яка незважаючи на свій змієподібний вигляд теж відноситься до ящірок.

З хребетних тварин клас птахів нараховує більше ніж 9000 видів і за чисельністю поступається тільки рибам. Орнітофауна Закарпаття нараховує близько 300 різних видів і, на жаль, більше ніж люба інша група тварин терпить від господарської діяльності людини та впливу інших антропічних чинників. За “допомогою” людини вже зникли із гніздової фауни області або знаходяться на межі зникнення скопа, змієїд, орлан-білохвіст, рудий шуліка, сокіл-сапсан, білоголовий сип. Тільки у Карпатах, в межах України, гніздяться такі птахи, як біловолий дрізд (верхня межа лісу в горах, криволісся на полонинах); гірський щеврик (полонини); гірська плиска та оляпка (гірські потоки). Майже не зустрічається орнітологам під час обліків ще один червонокнижний вид, мешканець альпійської, кам’янистої смуги наших гір – гірська тинівка (завирушка). Під антропічним впливом з кожним роком зменшується кількість сиворакші, мешканця берегів наших річок голубої вибалочки та колись звичайного виду орнітофауни наших лісів – одуда. Серед яскраво забарвлених птахів місцевої фауни звертають на себе увагу бджолоїдки, які є представниками степового тваринного комплексу і в нашій місцевості досить рідкісні.

Окремої розмови заслуговує одна з найкращих в Європі унікальна колекція чучел хижих птахів та сов, яка була зібрана на початку XX століття відомим ужгородським натуралістом та орнітологом Александером Грабарем. За довгі роки своєї натуралістичної роботи у краї А. Грабар зібрав біля 250 екземплярів птахів, з яких біля 215 експонується тепер у зоологічному музеї УжНУ. Всі вони походять із Закарпаття та прилеглих територій Східної Словаччини. Усі ці опудала були виготовлені руками А. Грабара, який мав талант митця-живописця і одночасно був прекрасним таксидермістом. Таким чином колекція А. Грабара водночас є взірцем майстерності рівняючись на яку сучасні таксидермісти вчаться як треба працювати, щоб опудало птаха відповідало всім вимогам естетики та наглядності. Взагалі, птахи Карпат та Закарпатської низовини представлені в нашому музеї майже усіма видами гніздового та зимового комплексів, і експозиція продовжує поповнюватись, в першу чергу видами, що спостерігались у нас під час сезонних міграцій.

Відвідувачі музею та особливо любителі спортивного полювання на пернату дичину знайомляться з представниками мисливської орнітофауни, що виставлена в нашій експозиції. Традиційно мисливськими вважають птахів з рядів куроподібних, гусеподібних та ржанкоподібних (деяких куликів). На другому плані до них приєднуються також деякі види пастушкових птахів та голубів. Неправильна політика лісогосподарювання, а особливо у верхній межі шпилькових лісів нашої області уже привела до скорочення чисельності майже всіх видів куроподібних птахів (глухар, тетерев, рябчик). В низинних районах області у відповідні періоди року дозволено полювання на сіру куріпку та фазана, хоча протягом останніх років теж зберігається тенденція до зменшення чисельності цих мисливських видів птахів.

Найбільша площа в нашому зоомузеї відведена під виставку тварин з класу ссавців, які за кількістю видів (4500) поступаються тільки птахам (9000) та плазунам (6000). Згідно систематики, найбільш примітивні представники тваринного світу Карпат - землерийки, такі як альпійська бурозубка, велика і мала кутора, що занесені до Червоної книги України. Особливої згадки заслуговує звичайна хохуля. Це досить велика тваринка (разом із хвостом – 40 см.). Хутро хохулі дуже густе, щільне та шовковисте, ціниться надзвичайно високо. Однак тепер хохуля рідкісна, її добування заборонено, вид внесено до Червоної книги України. Вона веде водний спосіб життя, заселяє замкнуті водойми, стариці Дону, Волги, Уралу. В радянські часи її реакліматизували також в деяких ділянках Дніпра.

Кажани – єдина група справжньолітаючих ссавців, у народі їх часто називають літаючими мишами. Фауна кажанів Закарпаття представлена у першу чергу червонокнижними великим та малим підковоносом, звичайним довгокрилом, а також рядом інших видів, які відносяться до родів уханів, нічниць, вечірниць, нетопирів. Але, на жаль, недостатній рівень екологічної свідомості горе туристів, спелеологів та занадто допитливих людей сприяє зменшенню чисельності цих тварин внаслідок руйнувань та й просто тривоги їх в місцях зимівлі та гніздування – печерах, штольнях, горищах, дуплах, тощо.

Серед справжніх гризунів тільки в Карпатах (в межах України) водяться червонокнижні види – водяна полівка Шермана та снігова полівка. Більшість мишей та полівок відносяться до шкідників сільського та лісового господарства, вони, разом із щурами, переносять людям та свійським тваринам деякі хвороби (туляремію, гемарогічні гарячки, тощо).

Фауна хижих ссавців Закарпаття різноманітна і добре репрезентована в експозиції зоомузею. Особливу увагу, на нашу думку, необхідно привернути до представників родини котячих, колись звичайних жителів наших лісів – рисі і дикого лісового кота (манула), чисельність яких з кожним роком зменшується внаслідок зменшення лісових площ і зміни їх вікового стану. Господарська діяльність людини вже привела до того, що обидва види потрапили на сторінки Червоної книги України.

Серед хижаків найбагатша за кількістю видів є родина куницевих. У музеї вона представлена червонокнижними – борсуком, видрою, європейською норкою та горностаєм. Європейську норку у сусідніх Румунії, Словаччині та Польщі вже давно витіснила американська, і є відомості, що в межах нашої області залишилась тільки остання.

Фауна парнокопитних ссавців нашої області в музеї представлена жуйними та нежуйними. Нежуйні тварини у нашій колекції репрезентовані диким кабаном, який традиційно є об’єктом полювання мисливців. Серед жуйних місцевих видів парнокопитних тварин нашого регіону в першу чергу необхідно звернути увагу на популяцію карпатського благородного оленя, який є найбільшим підвидом свого роду, а також на козулю. Серед інтродукованих видів копитних ссавців Карпат потрібно відмітити лань та муфлона.

У теріологічному залі невелике місце відведено також для палеонтологічної експозиції. Тут представлені викопні рештки хребетних тварин, які населяли територію нашого краю в доісторичні часи. Серед представлених експонатів найцікавішими є рештки бивнів мамонта, кістки шерстистого носорога та печерного ведмедя. Звичайно, викопна фауна території Закарпатської області значно більша, ніж представлена в даній колеції.

Наприклад, тут знаходили викопні рештки панди, мавп, шакалів, жовтобрюха та ін. (міоцен-пліоценовий період). Ще донедавна тут існували такі види тварин, як тур, зубр, дрофа.

Фахівцями зоологічного музею УжНУ постійно вносяться пропозиції щодо внесення змін у політику ведення мисливського господарства області. Не остання роль у перегляді термінів та тривалості полювання УТМР області у мисливських господарствах на копитних тварин належить спеціалістам зоомузею. Слід відмітити, що протягом останніх трьох років внаслідок значної величини снігових покривів, особливо в гірських районах Карпат, значно знизилася кількість копитних ссавців і введено тимчасову заборону на відстріл цих тварин. В майбутньому, коли чисельність тварин в екосистемах стабілізується нами, на науковій основі, буде запропонована УТМР схема видачі ліцензій на відстріл копитних області, враховуючи природній відбір і рівні темпів приросту тварин в популяціях. При цьому частину ліцензій за додаткову плату буде запропоновано багатим мисливцям з Західної Європи, при чому зароблені таким чином кошти пропонується використати для проведення різноманітних заходів природоохоронного значення.

Так ми закінчуємо наше знайомство з висавкою тварин Зоологічного музею Ужгородського національного університету.

Заходьте до нас !