Керівники лабораторії

1957—2001 рр. — Братійчук Мотря Василівна (1927—2001) — засновник лабораторії, професор, член Міжнародного астрономічного союзу (МАС);

з 2001 року — по цей день — Єпішев Віталій Петрович — член МАС, доцент.

Історія лабораторії починається з спостережень першого штучного супутника Землі, які були проведені 6 жовтня 1957 року. Спостереження проводились з нанесенням траси ШСЗ на карту зоряного неба. Засновником лабораторії стала Братійчук Мотря Василівна. Вона була керівником лабораторії протягом 44 років. Успіхи молодого колективу помітили в Москві. В 60-ті роки Ужгородську станцію спостережень декілька разів відвідали академіки М. Келдиш і Л. Арцимович. Після чого постановою ДКНТ при Раді Міністрів СРСР вона була розширена до ведучої лабораторії і ввійшла організаційно в склад Проблемної науково-дослідної лабораторії фізичної електроніки (ПНДЛ ФЕ) УжДУ. Основною тематикою лабораторії є розв'язок задач пов'язаних з спостереженнями спостереженнями ШСЗ. З 1969 року в Ужгородському університеті, на базі лабораторії, відкривають спеціалізацію і аспірантуру по астрофізиці, по навчанню кадрів для ЛКД і інших наукових та освітніх закладів України. В 1972 році співробітниками ЛКД було виготовлено, з допомогою одеських астрофізиків, спеціалізований супутниковий електрофотометр для наземної фотометрії штучних об'єктів. З допомогою ЦКБ «Астрофізика» (Москва) в 1982 році був задіяний другий двоканальний електрофотометр. Згодом на ньому почали проводити колориметричні і поляризаційні спостереження ШСЗ, що стало початком ще кількох наукових напрямків досліджень в ЛКД — застосування розв'язку обернених задач для ідентифікації космічних об'єктів, вивчення впливу на ШСЗ збурень з сторони оточуючого космічного середовища. В кінці 70-х років ХХ століття колектив ЛКД УжДУ зайняв ведучі позиції в області розпізнавання невідомих космічних об'єктів. Встановлення потужної фотокамери СБГ і своєчасні розробки спеціальних методик, дозволили колективу ЛКД більше 15 років, практично до 2002 року, залишатись на передових позиціях в мережі спостережень геостаціонарних супутників (ГСС), яка існувала на території СРСР і СНД. Створення апаратурного комплексу дозволило колективу лабораторії проводити дослідження ще в одному напрямку — фотографічні і фотометричні спостереження малих тіл Сонячної системи і явищ покриття зірок Місяцем, планетами і астероїдами. В кращі роки в ЛКД працювало до 38 співробітників. В Лабораторії виконані багаторічні дослідження впливу земної атмосфери на проходження світлового променя і свічення нічного неба над двома пунктами спостережень.

Проблеми, які постали перед українською наукою після розпаду СРСР, не обійшли і колектив ЛКД. Різке зменшення фінансування на наукові дослідження і зміна їх пріоритетів, в тому числі і в області наукових досліджень навколоземного космічного простору, привели до скорочення штату ЛКД більш ніж наполовину. Практично припинився приток молодих кадрів. Нема ніякого прогресу в закупівлі нового обладнання. Майже повністю вичерпані накопичені раніше астрофотоматеріали, необхідні для спостережень штучних і природних небесних об'єктів на наявному в ЛКД обладнанні.

З кінця 90-х років з території ЛКД почалися GPS-спостереження в рамках Української Державної служби єдиного часу.

З кінця 2006 року ISON (ПулКОН) налагоджує активну взаємодію з лабораторією космічних досліджень УжНУ. В 2010 році очікується встановлення та експлуатація нового обладнання, придбаного в рамках співпраці двох організацій.

Інструменти Лабораторії космічних досліджень

Перший пункт спостереження ( м.Ужгород)

1. Супутникова фотографічна камера СБГ (SBG) системи Шмідта (D = 425/530 мм, f = 760 мм, встановлена в 1973 році, Карл Цейсс Йена,Німецька Демократична Республіка).
2. Автоматизована супутникова фотокамера АФУ-75 (D= 210 мм, f = 736 мм, встановлена в 1965-ому році) — для позиційних спостережень низькоорбітальних ШСЗ.
3. Двоканальний електрофотометр на базі телеоб'єктива МТО-1000 (D=100 мм F=1000 мм) системи Максутова, для спостереження низькоорбітальних супутників, працюючий в аналоговому режимі. Прилад введений в дію на власному монтуванні в 1971 році. В 1974 році перевстановлений на монтування камери АФУ-75.
4. В 1982 році введено в дію новий швидкісний двоканальний електрофотометр-колориметр з цифровою реєстрацією сигналу.
5. Телескоп-рефрактор АВР-2 (D=20см, F=280см) (встановлений в1963-му році).
6. Лазерний дальномір ЛД-2 (встановлений на початку 1980-х років).

Другий пункт спостереження (с. Деренівка 15 км на пд. сх. від Ужгорода):

1. Телескоп ТПЛ-1М лазерного дальноміра (D = 1 м, f = 11.6 м) встановлено в 2000 році, на базі якого з 2004 року функціонує одноканальний цифровий електрофотометр.
2. В кінці липня 2010 року встановлено телескоп Takahashi BRC-250: системи Бейкер-Річі-Кретьєн, D=250 мм, F=1268мм (по програмі «ПулКОН») з ПЗЗ-камерою Alta-U9 з чіпом KAF-6303E, 3072х2048 пікселів по 9 микрон. Телескоп встановлено на монтування WS-180.

  

Телескоп АВР-2                                                                   Телескоп ТПЛ-1М

Напрямки досліджень

1. Позиційні спостереження низькоорбітальних і геостаціонарних ШСЗ.
2. Космічні навігаційні системи, космічна геодезія, геодинаміка.
3. Лазерна локація ШСЗ
4. Вивчення астроклімату
5. Дослідження впливу атмосфери Землі на результати оптичних, фотографічних, лазерних і радіодальномірних спостереженьШСЗ.
6. Комети (з 1968 по 1991 роки активно спостерігались)
7. Астероїди (з 1975 по 1978 роки)
8. Покриття зірок Місяцем, планетами і астероїдами
9. GPS-спостереження (початі з 90-х років ХХ століття)
10. Розв'язок зворотньої задачі: визначення параметрів навколоземного простору на основі спостережень збурень ШСЗ (в тому числі і в результаті діяльності Сонячної активності)
11. Розпізнавання і ототожнення штучних космічних об'єктів на базі фотометричних, колориметричних і поляризаційних спостережень
12. Участь в Світовій програмі супутникової триангуляції
13. В спостереженнях ГСО в західній зоні співпрацювала з НМОЗ (наземна мережа оптичних засобів) до середини 90-х років ХХ ст.

Малі тіла Сонячної системи

Перші спостереження природних малих тіл Сонячної системи, які зафіксовані в Центрі малих планет, датуються 28 березня 1968 року — саме цю дату можна рахувати початком астрометричних спостережень комет. За три роки спостережень астероїдів (1975—1978 рр) було відправлено всього 35 астрометричних вимірів малих планет. Надалі подібні спостереження астероїдів не проводились. В наступні роки основна увага обсерваторії була спрямована на комети. Починаючи з осені 1985 року обсерваторія приєдналась до радянської програми по вивченню комети Галлея (СоПроГ). По даній програмі за 9 місяців активних астрометричних спостережень було опубліковано біля 100 вимірів.В 1990 році було опубліковано 63 астрометричних виміри комет, опинившись таким чином десятою по активності обсерваторією в світі! Але це був останній рік спостережень природних тіл Сонячної системи. В зв'язку з розпадом СРСР в лабораторію перестали поступати фотопластинки, а без них було призупинено всі спостереження. Основну частину спостережень комет проводили на астрономо-геодезичній камері СБГ (D=425 мм). Всього за 20 років спостережень було опубліковано більше 200 астрометричних вимірів комет.

ШСЗ

Додавши до астрометричних спостережень фотометричні і колориметричні спостереження, колектив ЛКД УжНУ зайняв провідні позиції в області ідентифікації невідомих об'єктів. В 90-ті роки в лабораторії закладені два пункти GPS-спостережень ШСЗ — с. Деренівка (UZHD) і дах корпуса ЛКД (UZHL). Станція UZHL регулярно спостерігає ШСЗ системи «НАВСТАР» в рамках Української Державної служби єдиного часу і з метою вирішення геодинамічних і прикладних задач. Вона є кандидатом в Українську Державну мережумоніторингу глобальних навігаційних супутникових систем GPS / ГЛОНАСС /EGNOS / Galileo для інформаційного забезпечення управління рухомими об'єктами.

Основні досягнення

1. Зафіксували першу точку 1-го ШСЗ, та проклали його трасу на карті зоряного неба
2. Фотографічні спостереження спеціальних ШСЗ в міжнародних проектах «Стандартная Земля 1, 2, 3» дозволили визначити положення 1-го пункту спостережень з найвищою на той час точністю ± 6 м (в 1960-х роках).
3. На основі комплексних оптичних спостережень штучних супутників Землі і аналізу результатів цих спостережень, особливо аналізу кривих блиску ШСЗ, вдалося вирішити задачі розпізнавання об'єктів. Основна увага приділяється позиційним спостереженням геостаціонарних і низькоорбітальних об'єктів, та електрофотометрії низькоорбітальних супутників.
4. Перше в СРСР підключення лазерних спостережень для вирішення геодезичних, геодинамічних і прикладних задач було почато в 1972 році в рамках радянсько-французького експерименту. В результаті точність визначення координат 1-го пункту зросла до ±30 см.
5. Наземні поляризаційні спостереження ШСЗ, проведені в Ужгороді в 1978 році, були першими в СРСР.
6. В 1990 році 1-й пункт спостережень опублікував 63 астрометричних виміри комет, опинившись десятим по активності в світі!
7. За 15 років (1987—2002 рр) роботи було визначено біля 15000 положень геостаціонарних об'єктів
8. За 25 років в каталог ЛКД включено 2416 кривих блиску 163 ШСЗ
9. Для більш ніж 50-ти об'єктів встановлені динамічні і поверхневі характеристики
10. Біля 30 раніше невідомих ШСЗ, повністю ідентифіковані
11. На початку створення Глобальної системи визначення місцезнаходження (GPS) в ЛКД, за участю московських спеціалістів, в 1984 році проведені одні з перших допплерівських спостережень навігаційних ШСЗ. З часом точність положення двох пунктів GPS-спостережень були визначені з точність 3-5 мм
12. За неповні 40 років роботи лабораторії спеціалізацію по астрофізиці закінчили біля 400 випускників фізичного факультету УжНУ

Відомі випускники

Випускники Фізичного факультету Ужгородського національного університету по спеціальності «Астрофізика»:

1. Ю. Ю. Балега — директор Спеціальної астрофізичної обсерваторії Російської академії наук, член-кореспондент РАН.
2. Р. У. Костик — завідувач відділу «фізики Сонця» ГАО НАНУ, член-кореспондент НАНУ.
3. Й. І. Романюк — завідувач групи досліджень зоряного магнетизму САО РАН.